Роман з життям. Історія Тетяни та Романа

14 березня. Стоянка, Україна

“Я народжувала під страшні звуки сирен. Не у своєму місті. Тому що його бомблять. Зараз кожного дня. Не у своєму пологовому у Пуща-Водиці. Бо його вже частково обстріляли. У тому ж місті, яке також бомблять щоденно”. 

Містечко “Пуща-Водиця” - відомий кліматичний курорт Києва. Зазвичай, сюди їздять кататися на велосипедах по лісу, влаштовувати пікники на природі, збирати гриби та подорожувати на трамваї-кафе з історичного Подолу.

Зараз у пологовому будинку «Лелека», збудованому у цьому зеленому раю в 2014 році, де мала народжувати Тетяна, ведуться активні бойові дії. Пологовий легко впізнати по великій скульптурі у вигляді соски перед входом до різнокольорової будівлі. Вікна палат та лікарьских кабінетів вкрити павутинням тріщин від влучених куль, у коридорах евакуаційне спорядження для персоналу. Тут кажуть, що новонароджені кричать гучніше за вибухи довкола.

Пологовий залишився без зв’язку, сервера вимкнено, він офіційно зачинений з 6го березня. Лікарі приймають безкоштовно у вцілілих лікарнях та віддалено. З початку вторгнення 24го лютого столичні приватні пологові будинки почали приймати всіх породіль на безоплатних засадах.

“Я народжувала. У мене були пекельні потуги. Почалася сирена. Зайшла лікарка та спитала чи піду я у підвал. А як я піду? Я тремчу від потуг до нестями, мене нудить. Я не можу видихнути, тільки вдихнути. В мене закриті очі. Ноги не тримають, все тіло скрутило від болю. Куди я піду з другого поверху у підвал, а потім там, а назад? Я підписала відмову, що я залишаюся у палаті. Сирени мене заспокоювали. На контрасті з виверженнями болю в середині. Мені було все одно, якщо в цей момент попадуть у пологовий. Тільки б відпустили чергові потуги”.

Підвали пологових у зонах бойових дій облаштовані дитячими реанімаціями та “умовами” для народження. Наразі тут рятують дорослі та дитячі життя. Сірі стіни, слабке світло, холод - перше, що бачать та відчувають маленькі янголятка у цьому світі.

“З черговою сиреною, коли всі знову пішли до підвалу, в мене закінчилось знеболювальне. Я потрапила в своє особисте пекло. Я слухала сирени. Тонула у нудоті, тремтінні та хвилях болю. Я рахувала цифри. Мені здавався нескінченністю час наодинці. Я чекала, коли затихне чергова сирена та персонал повернеться до мене зі знеболювальним”.

Персонал повернуся. Тетянин третій син народився 14го березня. Весь цей час Тетяна перебувала у палаті, оцінючи товщину стін, та шанси на виживання у випадку попадання снаряду, якщо вона закриє сина собою. 

by Anastasiia Lapatina, twitter

Через декілька днів ми дізнаємося про одну з Українських Мадонн сучасності - Ольгу, яка захистила собою місячну донечку, коли снаряд влучив у сусідній будинок.

Art by @anta_arf

Вкрите слідами уламків від снарядів тіло продовжує годувати малюка груддю, гріючись під золотою термальною ковдрою. На таких знімках життя та смерть завжди поруч.

“Сина назвали Роман. Бо вся історія цієї крихітки, як роман з життям”.

Побажання матері сину
Світ вже любить та оберігає його. Це відчувається. 

Йому жити в оновленому світі, бути частиною цього щабля історії.

Я бажаю, щоб у його власному світі були свобода вибору та можливостей; здоров’я та люди - хороші, які його любитимуть.