Вони були такі маленьки! Історія Олександри, Олехана та Мерхана.
Мама Олександра з дітками
8 березня, Чернігів, Україна
Олександра Волкова
Знайомство з Сашею почалося з повідомлення кіпрської волонтерки “Підкажи, як вивезти з Чернігова породіллю з близнюками та малою дитиною?”.
Я зробила все, що змогла, але не вірила, що це все ж таки можливо. За два тижні Матуся вже була у Данії з трьома живими та здоровими дітками.
“Вони одразу закричали!”, так згадує знайомство з хлопчиками Саша. Синочки народилися 8го березня вагою всього 2.5 кілограми у коридорах підвалу-бомбосховища чернігівського пологового будинку. Станом на 31 березня від міста, з історією в тисячу років, залишилося менше половини. Російські військові знищили всі автомобільні мости та обстрілюють останню пішохідну переправу. Крилаті бомби “прикрашають” дитячі майданчики, університети, садочки та школи.
До 24 лютого, коли почалося вторгнення росії в Україну, Саша займалась онлайн проектами та інтернет маркетингом, планувала навчати етичним продажам. Виховувала дворічну донечку та була на 33 тижні вагітності.
“Я боялася виїжджати, три рази перебувала на збереженні. Лікарі говорили, що їхати небезпечно. Дітки не перевернулися, пологи у дорозі були не варіантом. До останнього ми не вірили, що буде аж настільки погано”.
Десять днів Олександра з донькою та Мамою просиділи у підвалі приватного будинку розміром півтора на півтора метри. Їхній район був під обстрілами з другого дня війни, три сусідніх будинки згоріли від потрапляння снарядів Градів (РЗСВ Град (БМ-21) – радянська та російська реактивна система залпового вогню. Призначена для ураження живої сили, неброньованої техніки, артилерії, мінометів, командних пунктів тощо.). Стіни постійно тряслися від вибухів. Сьогодні цей будинок вже поховано під російськими снарядами.
На одинадцятий день Сашу з родиною забрали. У територіальної оборони - воєнізованих добровольців, була інформація про майбутній обстріл району та вагітну жінку, яку треба врятувати.
Поки Мама Саші була з її донькою у підвалі пологового будинку, Олександру перевели у бомбосховище, де прямо у коридорі зробили кесарів розтин під спінальним наркозом. Коли діти народилась, вона встигла їх побачити до того, як малюків перевели в реанімацію. Так на світ з’явилися Мерхан та Гюрхан - великий та справедливий правителі.
“Мене прооперували на ранньому терміні вагітності - 35му тижні через ускладнення, які у мене почалися. Дітей одразу забрали у реанімацію на кисень - вони не вміли самостійно дихати. Синів мені дали лише на третій день. Таких маленьких діток я не брала на руки ніколи в житті. Було страшно и незвично одночасно. Одному стало погано - у бомбосховищі було 15 градусів. Не було питної води, її носили згори. Помитися було ніде. Персонал був втомлений. Більша частина лікарів давно виїхала, включаючи спеціаліста з УЗД. Через це багато дівчат втратили дітей”.
На 7й день Саша забрала малюків з пологового, одного з інтенсивної терапії - він не міг самостійно їсти, але запізнилася на евакуацію з Чернігова. Її будинок було зруйновано, сім’я ночувала в квартирі, де не було води, електрики та тепла, тільки міцні стіни на випадок попадання снаряду.
Евакуації у Чернігові відбуваються тільки в певний час - дороги постійно обстрілюють окупанти. Після холодної ночі у мертвій квартирі під активними обстрілами, Сашу з сім’єю забрали волонтери, тут наші шляхи перетнулися у перший раз.
Сім годин та 150 кілометрів пішло на дорогу до відносно безпечної столиці - Києва. Ще сім днів - і Саша перебралась до Данії.
“Дорогою ми заїхали до Кишиніву (Молодова), дізналися, що з малюками все добре - для українців тут безкоштовна медицина”. Остання пригода - оформлення документів та пошук ночівлі у прикордонних Чернівцях, де у 30 готелях не має місць для мами з малечею. Наразі в цей регіон приїжджають біженці з інших небезпечних зон України - він переповнений.
Старша донька Саші 20 днів провела у автомобільному кріслі - в підвалах, або дорозі. Зараз у неї вихід емоцій через істерики та адаптація на новому місці. Психологи кажуть, що дівчинка оговтається досить швидко.
Сьогодні Саша з трьома дітьми та мамою живе у Данії за програмою тимчасового захисту українців. “Тут чудове відношення до діточок, вони ні чим не обмежені’. Для Мами добробут дітей зазвичай є основою для прийняття рішень.
Побажання дітям
Щоб вони виросли людьми з розвиненою емпатією та емоційним інтелектом, вдячними.
